7 березня цього року на Житомирщині, у місті Радомишль трагічно загинув 12-річний киянин Даниїл Бельченко, а його 9-річний товариш Олексій Нечипоренко дістав вогнепальне поранення.
Діти гралися на подвір’ї іграшковою зброєю і були одягнені у військовий камуфляж. Старенька сусідка сприйняла дітей за диверсантів та сповістила представників місцевої «Радомишльської варти».
На місце виїхали 27-річний військовослужбовець ЗСУ Олександр Юрко та член громадського формування «Радомишльська варта», 48-річний Віктор Ільченко. Далі трапилося непоправне лихо — одна дитина отримала поранення, інша загинула. Зараз двоє чоловіків на лаві підсудних — їм інкримінують порушення одразу трьох статей кримінального кодексу.
— Пане Юрію, ви стверджуєте, що категорично не згодні із тими обвинуваченнями, які сьогодні прокуратура висуває вашому підзахисному. На чому ґрунтуються такі твердження?
— Перш за все, я б хотів відзначити, що сталася жахлива і непоправна трагедія. Саме трагедія, а не зумисне вбивство, як це намагається інтерпретувати нині сторона обвинувачення. Сталася вона не зі злого умислу, а через збіг обставин і нещасного випадку. Розумію, що ніхто не поверне життя дитині, але я б щиро хотів висловити співчуття родині загиблого хлопця і побажати якнайшвидшого одужання пораненому хлопчикові!
Тепер до суті справи. І суд, і громадськість, і ЗМІ, які дуже уважно стежать за ходом судового засідання, з легкістю можуть переконатися, що жодних доказів наявності у Віктора Ільченка умислу на позбавлення життя неповнолітніх не було і, власне, не може бути!
Слідчі наполягають на тому, що підозрювані розуміли, що перед ними діти, відтак умисел на вбивство, за їхньою логікою, виник внаслідок лише того, що діти не зупинились на команду «стояти». Але ж із матеріалів кримінального провадження чітко видно, що Віктор Ільченко не знав і не міг знати про те, що на території домоволодіння знаходяться неповнолітні.
Мало того, жінка, яка помітила осіб у камуфляжній формі, під час допиту прямо вказує на те, що вона бачила людей у військовій формі, які ховали предмети, схожі на зброю, на території поблизу її будинку. Злякавшись за своє життя, вона повідомила про можливу ворожу диверсійно-розвідувальну групу представників Радомишльської варти. Ця людина, до слова, і досі впевнено стверджує про те, що в той день бачила саме дорослих озброєних осіб. І навіть жодних припущень про те, що вона могла побачити дітей в неї не виникало.
Аналогічні покази дають й інші свідки, які спостерігали за подією, — усі вони не впізнали у постатях у військовій формі дітей. Тобто, лише уявіть, — йде другий тиждень війни, ворог знаходиться за лічені кілометри, нерви в людей не витримують — адже всі бояться, що з хвилини на хвилину російські війська можуть зайти на територію міста. І в цій ситуації на адресу «Радомишльської варти» надходить повідомлення про те, що в одному із господарств помітили ворожу ДРГ. Просто уявіть себе на їхньому місці, і дайте чесну відповідь — з якими відчуттями б ви виїхали на місце події?
Ще один беззаперечний факт, який доводить відсутність у діях підозрюваних умислу на вбивство неповнолітніх, це та обставина, що відразу після виявлення поранених, Олександр Юрко та Віктор Ільченко намагалися надати їм медичну допомогу та врятувати їхні життя.
Вони наклали турнікет, викликали швидку медичну допомогу, покликали на допомогу інших людей та робили все можливе, щоб таки врятувати пораненого і загиблого. І цей факт прямо суперечить версії органу досудового розслідування про те, що ніби Ільченко та Юрко «діяли умисно та бажали настання смерті двох малолітніх осіб, вчинили всі можливі дії для досягнення злочинного умислу, але не змогли завершити злочин з причин, що не залежали від їх волі». Погодьтеся — версія слідчих виглядає дуже дивно: ніби однією рукою обвинувачені намагаються «добити» потерпілих, і водночас — іншою роблять все, щоб врятувати їхнє життя.
До слова, сам потерпілий Олексій Нечипоренко під час допиту 20 березня прямо зазначив: «чоловік, який був у шоломі (Юрко О.В.), почав оглядати мою руку і потім перев’язав її». Інший свідок, який був допитаний пізніше також прямо підтверджує цей факт: «після того через деякий час військові підійшли до вказаних чагарників та я зрозумів, що вони надають комусь медичну допомогу».
Тому можна впевнено констатувати, що ні в Віктора Ільченка, ні в Олександра Юрка не було жодних підстав та бажати шкоди життю і здоров’ю Даниїлу Бельченку та Олексію Нечипоренку. І цей факт викликає об’єктивні сумніви у тому, що в обвинувачуваних виник прямий умисел на позбавлення життя двох дітей, як це зараз намагається подати сторона обвинувачення.
— У суді сторона захисту Віктора Ільченко стверджує, що він взагалі не стріляв у бік дітей і робив лише попереджувальні постріли вгору. Як ви можете це довести?
— Так, можна з абсолютною впевненістю стверджувати що Віктор Ільченко здійснював попереджувальні постріли винятково вгору над горизонтом. Цей факт підтверджується і численними експертизами та показами свідків.
Для того, щоб перевірити факт того, в який бік здійснював постріли Ільченко, слідчі провели три огляди місця події. Двічі до цього процесу залучали ще й спеціаліста із металошукачем. Ціль вказаної слідчої дії була доволі очевидною.
Оскільки потерпілі отримали поранення, коли знаходились у положенні, лежачи на землі (простіше кажучи, ховаючись у траві), то стрілець, який бажав би їх вбити, мав би здійснювати постріли в їхньому напрямку, тобто по ділянці землі та поростях трави, де знаходились потерпілі. Всього за даними слідства Ільченко зробив сім пострілів. Але ж за результатами проведених оглядів, на об’єктах, розташованих поблизу місця знаходження потерпілих, не було виявлено жодної кулі зі зброї Віктора Ільченко.
При чому, було ретельно оглянуто величезну територію домоволодіння — десятки метрів у різні сторони. І попри всі намагання встановити причетність Віктора Ільченка до вбивства, факти вказують на протилежне — усі віднайдені на місці події кулі були випущені зі зброї іншого стрільця. Що підтверджено чисельними експертними висновками. Власне, як і та обставина, що куля, яка спричинила смертельне поранення одному із потерпілих, теж була випущена зі зброї Олександра Юрка.
Повторюся — було проведено три експертизи, і жодна з них не підтвердила той факт, що Ільченко стріляв в напрямку потерпілих. Звідси, можна однозначно стверджувати про те, що Віктор Ільченко не тільки не вбивав дитину, але й взагалі не здійснював жодного пострілу в напрямку потерпілих.
— Але сторона обвинувачення, спираючись на покази свідків, хоче довести протилежне…
— Якраз це наразі єдиний доказ, за допомогою якого сторона обвинувачення намагається довести причетність Віктора Ільченка до вчинення злочину. При цьому, на хвилиночку, це покази свідків, які спостерігали за подією на відстані понад 84 метри! При всій повазі, і навіть припускаючи, що в людей немає проблем із зором, у подібній драматичній і надзвичайній ситуації, та ще й з такої відстані, чітко розгледіти всі деталі апріорі неможливо!
І при цьому, усі ці свідки як один стверджують про те, що стрільці тримали зброю у горизонтальному положенні та вели прицільний вогонь. Але водночас самі визнають, що не могли б побачити незначне відхилення зброї вгору, вбік чи вниз із такої значної відстані. Для прикладу, у разі відхилення ствола зброї на 20 градусів вгору, відхилення траєкторії польоту кулі по відношенню до мішені, яка знаходиться на відстані 15 метрів від стрільця становить, 5,5 м — це висота двоповерхової будівлі.
Разом із тим, щоб спричинити вогнепальне поранення людині, яка лежить на землі, стрілець, який при цьому знаходиться в положенні стоячи, повинен здійснити постріл саме вниз, тобто і ствол зброї має бути спрямований донизу.
Сторона захисту неодноразово ініціювала перевірку правдивості та повноти показань свідків за допомогою відповідних слідчих дій. Проте усі наші клопотання слідчі та прокурор просто проігнорували. Напевне тому, що чітко розуміють в цій ситуації ризик підтвердження повної невинуватості Віктора Ільченка. А ось прогалини в слідстві якраз дають змогу прокурору на власний розсуд маніпулювати фактичними обставинами події та перекручувати факти, щоб таким чином представити обвинуваченого в образі вбивці.
При цьому, ключовий факт залишається незмінним — на місці події не було виявлено жодної кулі, яка була випущена зі зброї Віктора Ільченка, і сам він щоразу повторює суду, що здійснював постріли винятково вгору над горизонтом.
— Історія не знає умовного способу, та якщо все ж припустити, що ця подія виникла не в час військових дій, а в мирному житті — чи міг бути фінал зовсім іншим?
— Це ще одна ключова обставина! І я думаю, ви розумієте відповідь на це питання не гірше за мене! За логікою слідчого та прокурора причиною виникнення у підозрюваних умислу на вбивство неповнолітніх стало те, що вони не зупинились на команду «стояти» і почали втікати. У процесуальних документах ані слова не сказано про те, що подія сталася на самому початку війни з російською федерацією, що російські війська знаходились буквально за декілька кілометрів від міста Радомишль, що на території міста постійно діяли ворожі диверсійно-розвідувальні групи. В одному з судових засідань прокурор взагалі прямо спитав мене, звідки я взяв, що на території Радомишля взагалі велись бойові дії?
Згідно з офіційною відповіддю, яку надали у Відділенні поліції №3 Житомирського районного УП НПУ ГУ НП в Житомирській області, лише напередодні події у місті Радомишль було зафіксовано три напади представників збройних сил російської федерації. А згідно з відповіддю військової частини А 2192, бойові зіткнення з ворогом відбувались кожного дня у період із 24 лютого по 7 березня 2022 року, тобто і в день трагедії. І приводом для оперативного виїзду Радомишльської варти на місце події стало не просто повідомлення про те, що на сусідньому подвір’ї перебувають невідомі люди в камуфляжній формі, а інформація про те, що ці невідомі ховають зброю.
Враховуючи ці обставини й ситуацію в місті, у Віктора Ільченка були всі приводи та підстави для того, щоб привести зброю у бойову готовність та здійснювати попереджувальні постріли. Адже він діяв, виходячи саме з військової логіки, — його метою було змусити невідомих осіб у військовій формі, що ховались у траві, підкоритись вимозі здати зброю та вийти.
— До слова, обвинувачення наполягає, що добровольці варти взагалі не мали законного права користуватися зброєю.
— Я думаю, ви не гірше мене пам’ятаєте, як розпочиналося вторгнення російської федерації на територію нашої країни. В яких умовах довелося діяти та ЗСУ, і теробороні в перші дні війни. І безвідносно цієї ситуації, моя особиста думка — якби не героїчні дії захисників, які брали та робили все, що мусили робити в цих обставинах, то ворог точно б вже окупував пів країни. Але тоді вони були героями, а зараз із декого вже намагаються ліпити ледь не вбивць. Як швидко все змінюється…
І дуже показовим є той факт, що слідчій і прокурор, намагаючись вийти із незручного становища, додатково кваліфікували дії Віктора Ільченка за статтею 263 КК України, тобто незаконне поводження зі зброєю. Зокрема, Ільченка обвинувачують у тому, що він незаконно придбав у нібито невстановленої особи реактивну протитанкову гранату РПГ-26, два корпуси оборонних осколкових ручних гранат Ф-1, автоматичну стрілецьку вогнепальну зброю 5,45 мм автомат Калашникова складний укорочений (АКС-74У.
Але при цьому ж слідство саме достеменно встановило походження цієї зброї! Допитаний командир в/ч А 2192 Сергій Гришко повідомив, що 25 лютого 2022 міський голова міста Радомишля звернувся до військової частини з листом, у якому він просив видати зброю роті охорони Радомишльської міської ради для забезпечення охорони громадського порядку на території громади та відбиття можливих атак ворога.
До складу роти охорони входять представники органів місцевого самоврядування, колишні працівники правоохоронних органів, мисливці. 28 лютого 2022 заступник начальника поліції Радомишля Віктор Шуляк отримав 74 одиниці зброї, для подальшої видачі населенню.
Міська влада отримала цю зброю від військової частини саме для озброєння членів «Радомишльської варти», які забезпечували громадський порядок в місті Радомишль і безпеку мирних жителів в перші дні бойових дій, а надалі видала таку зброю оборонцям в присутності місцевої поліції, у тому числі і Віктору Ільченку. Але, напевне, сторона обвинувачення вважає, що краще б наші захисники йшли зупиняти ворога голіруч. Тоді б, за їхньою логікою, можна було б уникнути цієї трагедії. Правда, чи розуміють вони масштаб можливого лиха при такому варіанті — риторичне запитання…Простіше зараз спробувати розкрутити ще одну статтю за незаконне поводження зі зброєю тих, хто був покликаний захищати населення міста Радомишль.
— Ваша версія подій звісно має право на життя, як, власне, і будь-яка інша. Але якщо проаналізувати матеріали справи та численні публікації у ЗМІ, то складається враження, що правда не на боці вашого підзахисного…
— А ви добре проаналізуйте, і, можливо, тоді побачити те, що зараз так намагаються приховати від суспільства. На моє глибоке переконання, розслідування у справі проводиться упереджено, ігноруються усі докази та обставини, що можуть свідчити на користь підозрюваних.
Прокурор свідомо маніпулює фактами та перекручує показання свідків, приписуючи їм покази, яких вони не надавали. У письмовому повідомленні про підозру неодноразово фігурували відомості, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Таке враження, що просто є команда «фас», яку потрібно виконати. Не дуже обтяжуючи себе при цьому законною стороною справи. Простіше кажучи, винних просто вирішили призначити і підігнати під це доказову базу і суспільну думку. І я далі поясню, чому саме так і є.
Від самого початку сторона обвинувачення намагається вирвати цю подію із контексту війни. В першій редакції повідомлення про підозру взагалі не згадувалось, що бійців самооборони повідомили про озброєних осіб в військовій формі, що подія фактично сталася в умовах бойових дій. В судовому засіданні по обранню запобіжного заходу прокурор заявляв, що в місті Радомишль взагалі не велися бойові дії.
У першій редакції повідомлення про підозру також зазначалося, що підозрювані зробили все від них залежне для вбивства пораненого хлопця, але той вижив внаслідок своєчасного надання медичної допомоги. Хоча при цьому сам поранений хлопець надав чіткі свідчення того, що саме підозрювані надали йому першу медичну допомогу.
Для «потрібного» інформаційного фону у ЗМІ вийшло багато матеріалів з відверто неправдивими відомостями про цю трагедію. У цих публікаціях, які не мають нічого спільного із реальністю, Ільченку приписували перебування в стані наркотичного сп’яніння, намагання втекти з місця події, незаконний вплив на слідство та суддів.
І якщо слова матері загиблого, на які посилаються журналісти, можна виправдати її горем, то дії адвоката потерпілих Володимира Красовського прямо порушують правила адвокатської етики.
Найближчим часом стосовно його неправдивих заяв буде подано скаргу до дисциплінарно-кваліфікаційної комісії адвокатури. До слова, дехто з авторів пішов далі і написав, що підозрювані в упор розстріляли малолітніх дітей і випустили в них загалом 40 куль. І це при тому, що всі ці відомості є чистою вигадкою і не підтверджені жодними фактами чи свідченнями!
Я вдячний вашому виданню за можливість донести альтернативну точку зору. А далі — вже хай суд і громадськість роблять свої висновки!
На моє глибоке переконання, єдина провина Ільченка полягає в тому, що він опинився не в той час і в не тому місці. До 7 березня 2022 року він був героєм і захисником вітчизни, а тепер з легкої руки прокурора може стати просто звичайним злочинцем і вбивцею дітей. Війна ж все спише, чи не так? Але все ж хочеться вірити в те, що ми боремося сьогодні не лише за українські території, але й право жити в демократичній та правовій державі. Де всі обвинувачення мають бути доведеними, а покарання — справедливими!
Джерело: https://vechirniy.kyiv.ua/news
