“Чи потрібно запровадити довічне ув’язнення за корупцію в особливо великих масштабах?” – перше запитання, яке президент Володимир Зеленський хоче поставити громадянам 25 жовтня.
Це один із найбільш популістичних варіантів ведення дискусії на тему корупції, а також дуже загрозливий симптом тоталітарного ухилу якщо не в голові у гаранта Конституції, то точно в думках його оточення, яке запропонувало цю ідею.
Опустимо тут питання законності і потенційних результатів “опитування”, яке збираються провести (невідомо хто і невідомо на яких підставах) у день місцевих виборів. Експерти уже досить повно висловилися на цю тему.
Очевидно, що мова йде не тільки про підтягування рейтингів і переключення уваги від провального інтерв’ю ВВС та інших політичних негараздів, але й про формування вектора, в якому народу “слід думати” про ті чи інші питання. І якщо саме в такому ключі на Банковій думають вирішувати питання корупції, то до нас в двері постукався тоталітаризм.
Розберемось у поняттях.
По-перше, довічне ув’язнення присуджують, відповідно до Кримінального кодексу, за найтяжчі злочини. В традиції демократичних країн, що більшим є покарання за злочин, то на більшу цінність в умовній ієрархії суспільства він посягає.
В Україні, як і в будь-якому демократичному суспільстві, найбільшою цінністю є життя людини. Відтак найвищий ступінь покарання дають за умисне вбивство чи зґвалтування за обтяжуючих обставин, тяжкий терористичний акт, масштабну фальсифікацію лікарських засобів, посягання на життя журналіста чи працівника правоохоронних органів, судді або адвоката, представника іноземної держави, громадського діяча.
Також довічне присуджують за злочини проти людяності, геноцид, найманство. Всі ці злочини мають бути вчинені з обтяжуючими обставинами, тобто становити максимальну небезпеку. У інакшому випадку покаранням буде кінечний строк – 12-15 років.
По-друге, що має на увазі Президент, коли говорить про корупцію “в особливо великих масштабах”?
В одній із нещодавніх петицій пропонувалось, щоб ця планка була на рівні 100 тис грн. В Кримінальному кодексі є визначення “особливо великих розмірів”.
Для корупційних злочинів це в найгіршому випадку від 630 тис. грн. (ст. 191), тобто близько $22 тис. За прийняття пропозиції чи вимагання хабара в такому розмірі чиновника, приміром, сьогодні можуть посадити на строк від 8 до 12 років.
Чи варто піднімати планку до довічного? Тоді чиновник, який взяв хабар вартістю у бюджетний автомобіль, буде прирівнюватися до запеклого терориста чи серійного вбивці. Ми вже неодноразово проходили цю дискусію, коли піднімали питання про позбавлення потенційних корупціонерів права виходити під заставу. Чи це та ієрархія цінностей, до якої ми прагнемо?
Це в Радянському союзі і інших тоталітарних державах злочини проти державної власності/бюджетних коштів чи “посягання на честь мундира” державного чиновника були найгіршим з можливих злочинів і призводили до “вищої міри”. В Україні – як здавалось до недавнього часу – цінності дещо інші.
По-третє, попри те, що боротьба з корупцією є важливою проблемою для громадян, війна на Сході та особистий добробут все ще суттєво переважають за важливістю. А президент прямо підмінює запитання “чи повинен корупціонер сидіти у в’язниці?” запитанням “скільки йому за це давати?”.
Навіть у присяжних в більшості правових систем світу не запитують про те, яке саме покарання присудити злочинцеві, вони лише повинні сказати: винен чи ні. Конкретний строк призначає суддя відповідно до своєї освіти, компетенції, досвіду. Навіть в Україні – попри винесення рішення з прив’язкою до конкретного строку – присяжні роблять це під керівництвом професійного судді.
У Конституції України прямо прописано, що не можна проводити референдум щодо податків, бюджету і амністії, тобто питань порівняно “легших” для вирішення, ніж визначення ступеню покарання для ймовірних корупціонерів.
Так, “опитування” Зеленського – не референдум. Але чи хтось сумнівається, що фраза “так сказав народ” буде після цього важливим аргументом у будь-якій дискусії з обговорюваних питань?
По-четверте, варто пам’ятати, що корупційні злочини – це не лише про чиновників, але й про фізичних осіб, підприємців – тих, хто пропонує, дає, “бере участь” у корупційних схемах.
Відповідно до останнього звіту Національного антикорупційного бюро, за перше півріччя 2020 року (за інші періоди статистика співставна) зі 125 підозрюваних лише 63, тобто половина, виявилися чиновниками, решта – це фізособи, адвокати, підприємці. Відповідно, коли громадяни будуть давати ствердну відповідь на запитання про довічне за корупцію, то повинні пам’ятати, що у “ненависного бюрократа” і у громадянина без такого статусу шанси загриміти до буцегарні до кінця днів рівні.
Не треба бути Нострадамусом, щоб спрогнозувати відповідь на запитання про довічне для потенційних корупціонерів – вона буде ствердною.
Медійна діяльність антикорупційних органів, активістів, уряду, самого президента і наших міжнародних партнерів настільки наелектризували цю тему, що особливих варіантів у пересічного виборця не залишається.
У разі, якщо ця ідея перетвориться на законодавчу ініціативу (тут сумнівів теж мало), а потім – на закон, зловживань не уникнути, і замовлення проти політичних опонентів буде лише невеликою частиною спектру.
Перше запитання, поставлене Зеленським, ще раз демонструє, наскільки важливою є фахова суспільна дискусія перед вирішенням суттєвих для суспільства проблем (або таких, які “призначають” суттєвими). Однак форма, у якій воно винесене на “обговорення”, свідчить про те, наскільки сильно такої дискусії влада не бажає.
Юрій Радзієвський, для УП
Джерело:https://www.pravda.com.ua/columns/2020/10/14/7269913/
