Верховна Рада поступово змінює законодавство про судову систему. Так, нещодавно народні обранці ухвалили за основу законопроект, який змінює порядок формування Вищої кваліфкомісії суддів. Раніше були підтримані зміни щодо підсудності справ Вищого антикорупційного суду (ВАКС).
Чи дійсно ці зміни збігаються з вектором судової реформи, яка вже триває, і до чого вони можуть призвести, пояснив адвокат, керуючий партнер АО «Радзієвський та Яровий» Юрій Радзієвський.
Реформування судової системи – одне з ключових очікувань від президента Володимира Зеленського та його команди з боку як інвесторів, так і звичайних громадян. Обіцяне перезавантаження судів і навколосудових органів повинно істотно підвищити рівень довіри до системи правосуддя в цілому. Однак перші ж ініціативи глави держави, підтримані у Верховній Раді, говорять про те, що бачення у законотворців і «споживачів» того, як повинна проходити реформа, м’яко кажучи, дещо відрізняється.
Ключові проблемні точки судової системи давно відомі і описані:
дефіцит суддів і як результат – перевантаженість судів (у деяких судах їх або взагалі немає, або працює один суддя);
недолік фінансування (йдеться як про зарплати, так і про технічне оснащення, і навіть про елементарні ремонти в будівлях);
проблема відбору суддів («старі» органи практично не відсіюють недоброчесних суддів попри негативні висновки громадськості);
неправосудні рішення і практично повна відсутність відповідальності за їхнє прийняття (через корупцію й політичний тиск).
Якою має бути ідеальна реформа судової системи
Насправді всі ці проблеми щільно переплетені, і їхнє рішення не можна впроваджувати автономно одне від одного.
В ідеальному світі система повинна працювати в такий спосіб.
На етапі навчання – до потенційних суддів (а це юристи з певним стажем роботи) висуваються підвищені вимоги. У першу чергу закриваємо всі «непрофільні» юрфаки в тих вузах, де правознавство має вивчатися виключно в межах загальноосвітньої програми. Це дозволить мінімізувати появу на ринку низькокваліфікованих (читай: більш схильних до корупції) суддів.
На етапі відбору – підвищуємо кваліфікаційні вимоги (спеціальний іспит за міжнародними стандартами, збільшення необхідного стажу роботи за юридичним профілем, у якому майбутній суддя планує спеціалізуватися, взагалі жодних «потурань» з точки зору доброчесності, походження майна тощо). Крім того, у самій вертикалі відбору знижуємо роль «старих» суддів і підвищуємо – громадськості.
На етапі розподілу – максимально диверсифікуємо справи, які направляються на розгляд суду. Дрібні побутові суперечки – до мирових суддів, які взагалі можуть не мати суддівського стажу. Комерційні спори – за можливості, до третейських судів при бізнес-асоціаціях. Типові справи – в письмове, а в ідеалі – в електронне судочинство.
На етапі працевлаштування – підвищуємо зарплати, можливо – прив’язуємо до показників ефективності (необґрунтовані перенесення, зрив процесуальних строків, а також скасування судових рішень у наступних інстанціях мають стати причиною відрахувань із високої зарплати). Але при цьому голосно розслідуємо та доводимо до суду кілька резонансних справ про хабарництво суддів, щоб іншим не кортіло. І впроваджуємо реальну – а не «паперову» – відповідальність за тиск на суд, знову-таки з показовим доведенням цих справ до вироку.
Що робити з несправедливими рішеннями? У першу чергу продемонструвати безкомпромісність у питанні відповідальності. «Пілотним» проектом може стати, наприклад, автоматичне звільнення всього ланцюжка суддів, у справах яких позитивний для заявника вердикт виніс Європейський суд з прав людини, якщо справа стосувалася порушення права на справедливий суд/доступ до правосуддя. Більш того, саме з цих суддів можна стягувати в порядку регресу частину компенсації, яку Україна зобов’язана виплачувати таким заявникам.
Як буде змінено систему
Однак настільки прості й очевидні рішення, швидше за все, не припали до душі президентові Зеленському та його Офісу, оскільки вже перші ініціативи щодо реформування судової системи (законопроект №1008, прийнятий у першому читанні) пропонують абсолютно протилежні рішення.
Кількість суддів Верховного Суду пропонується скоротити з 200 до 100. У пояснювальній записці автори ніяк не роз’яснюють, навіщо це робити. Але ризикнемо припустити, що одним з аргументів є популістське «суддів і так занадто багато, а так хоч грошей заощадимо». Більш того, є ризик, що цей «тренд» може поширитися й на інші суди (деякі громадські активісти вже просувають ідею «оптимізації» судових інстанцій. І це в корені хибний підхід.
Мало того що в країні дефіцит суддів на наявні вакансії, так у нас ще й приблизно на 30% менше посадових окладів у перерахунку на кількість населення порівняно з країнами Європи. Тобто нам потрібно не просто заповнити порожні місця, але й у півтора раза наростити кількість наявних суддів.
Так, це буде боляче для бюджету. Але прискорення роботи судової машини, розширення доступу до справедливого правосуддя всіх зацікавлених осіб і компаній прямо призведе до нових надходжень до держскарбниці і, очевидно, виправдає початкові інвестиції навіть у короткостроковій перспективі.
Мінімальні посадові оклади суддів ВС пропонується знизити з 75 до 55 прожиткових мінімумів. Знову ж таки без пояснень і, мабуть, керуючись популістською логікою з ризиком поширення на інші суди – ця дія прямо протилежна тому, що має відбуватися з судовою системою. Зниження зарплат – пряма вказівка суддям на корупційні можливості.
Зрівняння зарплат суддів, які пройшли кваліфоцінювання, і тих, які його поки не пройшли. Спірна пропозиція, оскільки, з одного боку, проходження кваліфоцінювання може залежати від «пропускної спроможності» Вищої ради правосуддя і Вищій кваліфкомісії суддів, а з іншого – від бажання самого судді, який може всіляко від нього ухилятися. Якщо «неоціненим» суддям зарплати підвищать – це демотивує тих, хто вже пройшов оцінювання. Ініціатива сама по собі може бути сигналом про те, що кваліфоцінювання для всіх – це вже не пріоритетне завдання.
Переформатування Вищої кваліфкомісії суддів. Замість 16 членів, які призначаються різними центрами впливу (з’їздом суддів, з’їздом адвокатів тощо), пропонується призначити 12 осіб лише Вищою радою правосуддя (ВРП). Яка, зі свого боку, формує комісію з трьох членів від Ради суддів і трьох міжнародних експертів. Принцип нейтральності та рівновіддаленості, а також відсутність тиску на суддів, очевидно, відходить на другий план. Ситуацію з незалежністю не рятує й поява Комісії з питань етики, оскільки половина її складу – це члени самої ВРП. Отже, прийняти рішення про «неетичність» свого колеги буде практично неможливо. До речі, зарплати членам ВРП теж пропонується знизити в 1,5 раза.
Усі ці тренди, можливо, і не є однозначним показником руху «не туди». Однак уже сьогодні очевидно, що судова реформа, яку пропонує нова команда, «трохи» відрізняється від того ідеалу, який малювали собі в головах прихильники нового президента і його політичної сили.
Юрій Радзієвський для mind.ua
