НАСЛІДКИ НЕДОТРИМАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

17.11.2023

Питання наслідків недотримання процесуальних строків у кримінальному провадженні наразі є одним із найбільш обговорюваних ти дискусійних у юридичній спільноті.

Належне законодавче регулювання часових меж кримінального провадження (в т.ч. його окремих стадій та строків здійснення окремих процесуальних дій) безумовно сприяє виконанню завдань, закріплених у ст. 2 КПК, гарантує своєчасне відновлення порушених прав потерпілого, убезпечує інших учасників кримінального провадження від довготривалого обмеження їх прав, а також підвищує ефективність діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду (в т.ч. слідчих суддів).

При прийнятті Кримінального процесуального кодексу України 2012 року законодавець намагався відійти від інститутів попереднього КПК 1960 року, які дозволяли переслідувати особу та обмежувати її конституційні права, зокрема застосовувати запобіжні заходи, майже необмежений час.

Так, попередній КПК 1960 року визначав, що строк досудового розслідування обчислювався з дати порушення кримінальної справи щодо особи (аналог повідомлення особі про підозру за КПК 2012 року). Строк досудового розслідування був необмежений, оскільки після закінчення шестимісячного строку Генеральний прокурор або його заступники мали право продовжувати строк досудового розслідування (в т.ч. після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування судом) в межах строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (необмежену кількість разів). При цьому, сторона захисту не мала права приймати участь в продовженні строку досудового розслідування.

В науковій літературі строк досудового розслідування за КПК 1960 року розглядався як організаційний засіб забезпечення швидкості розслідування та не пов’язувався з забезпеченням прав особи.

Наразі загальновизнаним є той факт, що передбачення процесуальним законом обов`язку прокурора якнайшвидше, але не пізніше визначеного законом процесуального строку після пред`явлення підозри особі звернутись до суду з обвинувальним актом або закрити кримінальне провадження – є гарантією фундаментального права людини на розгляд її справи упродовж розумного строку, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також передбаченого статтею 7 та частиною першою статті 21 КПК.

Попри це, на практиці учасники кримінального провадження все частіше зустрічаються з грубими порушеннями процесуальних строків у кримінальному провадженні, а інколи із повним ігноруванням останніх представниками органів досудового розслідування та прокуратури.

Розуміють наявність проблеми також і законодавці, які послідовно вносять зміни до КПК, спрямовані на:

усунення невідповідностей та невизначеностей в питаннях обчислення та перебігу процесуальних строків;
встановлення судового контролю за дотриманням розумності строків досудового розслідування (в т.ч. під час продовження таких строків);
встановлення процесуальних санкцій (наслідків) у разі порушення процесуальних строків.

На особливу увагу заслуговує підхід законодавця до вирішення проблеми порушення строків досудового розслідування після повідомлення особі про підозру.

Так, Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 частину першу статті 284 КПК було доповнено пунктом 10, яким передбачено, що кримінальне провадження підлягає безумовному закриттю у разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.

Вказаним законом було усунуто правову невизначеність щодо правових наслідків закінчення строків досудового розслідування, та одночасно встановлено процесуальну санкцію у вигляді закриття кримінального провадження, в якому внаслідок бездіяльності представників сторони обвинувачення було порушено право особи постати перед судом у розумний строк.

Дослідження судової практики щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК свідчить про те, що суди вже встановили сотні випадків порушення строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, що стало підставою для їх закриття. При чому непоодинокими є випадки пропуску процесуального строку на більш ніж три роки, впродовж яких підозрювані так і не дочекались спрямування обвинувального акта щодо них до суду або закриття кримінального провадження.

На масштаби проблеми вказує, зокрема, те, що порушення строків досудового розслідування представники сторони обвинувачення допускають у найбільш вагомих та резонансних кримінальних провадженнях, в т.ч. підсудних Вищому антикорупційному суду. Для прикладу, нещодавно ВАКС були закритті кримінальні провадження, про які помпезно звітували Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура – справа «Роттердам+» та справа щодо зловживань на митниці, збитки у яких обраховуються сотнями мільйонів гривень.

Залишається лише сподіватися, що застосування судом процесуальних санкцій у вигляді закриття кримінального провадження буде з часом дисциплінувати слідчих та прокурорів і значно зменшить кількість випадків порушення прав учасників кримінального провадження.

І хоча проблема наслідків закінчення строків досудового розслідування у кримінальному провадженні після повідомлення особі про підозру наразі виглядає вирішеною завдяки своєчасному її нормативному врегулюванню, проте питання наслідків недотримання інших процесуальних строків у кримінальному провадженні залишається дискусійним, що може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

Крім того, не зважаючи на доповнення ч. 1 ст. 284 КПК пунктом 10, дія цього пункту не поширюється на кримінальні провадження щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів проти життя та здоров’я особи та кримінальні провадження, відомості про які були внесені до ЄРДР до 16.03.2018, що також породжує цілий ряд питань у правозастосовній діяльності.

Так, у цій статті буде здійснено спробу відповісти на наступні запитання:

якими є наслідки вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень поза межами строків досудового розслідування?
якими є наслідки закінчення строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи та у кримінальних провадженнях, що були розпочаті до 16.03.2018?

Релевантні положення кримінального процесуального законодавства

Представники сторони обвинувачення здійснюючи кримінальне переслідування особи наділяються широким колом повноважень, реалізація яких здебільшого пов’язана із втручанням у конституційні права третіх осіб та їх обмеженням (позбавленням). Разом з тим, таке втручання, щоб відповідати засаді верховенства права, має здійснюватися у визначеному законом порядку та бути співмірним.

Серед основних нормативних вимог, які стосуються питання дотримання процесуальних строків у кримінальному провадженні можна виділити наступні:

слідчий, дізнавач, прокурор, суд (слідчий суддя) повинні додержуватись принципу верховенства права усвідомлюючи, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість їх діяльності (ч. 1 ст. 8 КПК);
слідчий, дізнавач, прокурор, суд (слідчий суддя) зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства та діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 КПК);
кожна процесуальна дія або процесуальне рішення слідчого, дізнавача, прокурора, суду (слідчого судді) повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, тобто строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень (ч. 1 ст. 28 КПК);
слідчий, дізнавач, прокурор, суд (слідчий суддя) мають право приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії лише в межах граничних строків, визначених КПК (або з дотриманням засади розумності строків, якщо граничний строк прямо не визначено) (ст. 113 та ст. 116 КПК);
строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом (або клопотаннями, передбаченими п. 2, 3 ч. 2 ст. 283 КПК), закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 219 КПК);
строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає (ч. 5 ст. 294 КПК);
слідчий, дізнавач, прокурор не мають право проводити слідчі (розшукові) дії після закінчення строку досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими (ч. 8 ст. 221 КПК).

Релевантна судова практика

Виходячи із зазначених вище положень законодавства Верховний Суд сформував свій підхід до розуміння процесуальних строків і наслідків їх недотримання.

Так, 08.04.2020 Третя судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглядала касаційну скаргу підозрюваного у справі № 263/15845/2019, обставини якої полягали у наступному:

до слідчого судді було подано клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
під час розгляду даного клопотання захисником було заявлено клопотання про повернення клопотання слідчого про продовження строків тримання під вартою у зв`язку з недотриманням строків, передбачених ч. 1 ст. 199 КПК, подання його до суду;
слідчим суддею постановлена ухвала, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника про повернення клопотання слідчого про продовження строків тримання під вартою та поновлено строк звернення до суду із клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
рішення про поновлення процесуального строку було оскаржено в апеляційному порядку;
ухвалою суду апеляційної інстанції було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою;
ухвалу суду апеляційної інстанції було оскаржено до Верховного Суду.

За результатами касаційного розгляду Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги та у своєму рішенні відобразив ряд висновків, що стосувалися наслідків порушення процесуальних строків, які в подальшому активно використовувались Верховним Судом при розгляді інших кримінальних проваджень, а саме:

ч. 1 ст. 113 КПК визначає процесуальні строки як встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії;
процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов`язку, а їх недотримання спричиняє різні правові наслідки;
закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися;
саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв`язку із закінченням строку можливості реалізувати право;
закінчення строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення;
обов`язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків коли виконання обов`язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження;
пропуск строку виконання обов`язку, на відміну від пропуску строку реалізації права, спричиняє застосування до осіб, що пропустили строк, дисциплінарних стягнень, якщо строк пропущений оперативним підрозділом, слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею, або заходів забезпечення кримінального провадження, якщо строк пропущений учасником кримінального провадження.

За обставин цієї конкретної справи Верховний Суд дійшов до висновку, відповідно до якого процесуальний строк виконання обов`язку не підлягає поновленню.

Одночасно з тим, ч. 5 ст. 199 КПК не пов`язує обов`язок слідчого судді відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв`язку з недотриманням слідчим, прокурором процесуального строку, передбаченого ч. 1 ст. 199 КПК.

Слідчий суддя, суд у такому випадку, приймаючи клопотання до розгляду, зобов`язаний порушити питання про відповідальність слідчого, прокурора, який порушив процесуальний строк, перед органами, які уповноважені притягати його до дисциплінарної відповідальності (наприклад, перед прокурором вищого рівня).

В свою чергу, у разі недотримання слідчим суддею процесуального строку виконання обов’язку, що передбачений ч. 4 ст. 199 КПК (розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали), то його поновлення, як і сам подальший розгляд, призведе до порушення гарантованих Конституцією прав підозрюваного, обвинуваченого.

З посиланням на зазначений вище висновок Верховного Суду було прийнято ще цілий ряд постанов Верховного Суду, у яких надавалася оцінка наслідків порушення тих чи інших процесуальних строків.

Так, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду у постанові від 26.01.2023 по справі № 757/3303/15-к дійшла до висновку, що внесення відомостей до ЄРДР через 6 днів після проведення огляду місця події, а не негайно після його завершення, хоча й свідчить про допущення органом досудового розслідування порушення правил та строків, визначених КПК для виконання обов’язку, під час внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення, однак це порушення не є істотним, оскільки не призвело до порушення прав учасників кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду у постанові від 18.07.2023 по справі № 192/1350/19 дійшла до висновку, що оскільки складення протоколу за результатами проведення НСРД та направлення його прокурору є обов`язком працівника оперативного підрозділу, то пропущення ним строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення. Допущене перевищення визначеного кримінальним процесуальним законом строку, порушує порядок кримінального процесу, невід`ємною складовою якої є встановлені законом строки передачі прокурору протоколу про проведення НСРД. Втім, таке порушення не має істотного впливу на права підозрюваного, зокрема й на захист і, з огляду на це, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону. Допущене порушення може впливати на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором задля його забезпечення у встановлені процесуальні строки, а тому порушення вимог ч. 3 ст. 252 КПК при складанні протоколів про проведення НСРД саме по собі ще не може свідчити про необхідність визнання недопустимими результатів цих НСРД.

Таким чином, актуальне практика Верховного Суду свідчить про те, що суд поділяє процесуальні строки на два окремі види:

строки реалізації права;
строки виконання обов`язку.

Наслідком недотримання перших, є втрата можливості реалізувати відповідне право. В свою чергу закінчення других, не звільняє суб’єкта від виконання обов’язку.

Обов`язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків коли виконання обов`язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження.

Щодо строків виконання обов’язку

Цікавим в аспекті практики Верховного Суду є той факт, що велика кількість процесуальних дій (рішень), що вчиняються (приймаються) представниками сторони обвинувачення, визначенні нормами КПК саме як їх обов’язок. Для прикладу наведу кілька таких обовʼязків:

обов’язок внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР не пізніше 24 годин після подання відповідної заяви (ч. 1 ст. 214 КПК);
обов’язок протягом пʼяти робочих днів передати наявні у прокурора матеріали до відповідного органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування у разі внесення відомостей до ЄРДР прокурором (ч. 7 ст. 214 КПК);
обов’язок проводити досудове розслідування доки прокурор не визначить іншу підслідність у разі встановлення порушень правил підслідності
(ч. 2 ст. 218 КПК);
обов’язок невідкладно звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку у разі проникнення до житла чи іншого володіння до постановлення відповідної ухвали (ч. 3 ст. 233 КПК);
обов’язок невідкладно після початку НСРД звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді (ч. 1 ст. 250 КПК);
обов’язок повідомити особі про нову підозру або про зміну раніше повідомленої підозри у випадку виникнення підстав (ст. 279 КПК);
обов’язок закрити кримінальне провадження, звернутися до суду із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності, обвинувальним актом (ч. 2 ст. 283 КПК);
обов’язок повідомити про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування у разі визнання зібраних під час досудового розслідування доказів достатніми для складання обвинувального акта (ч. 1 ст. 290 КПК);
обов’язок одночасно із скерування обвинувального акта до суду під розписку надати копію обвинувального акта та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному та його захиснику (ст. 293 КПК);
обов’язок протягом п’яти днів здійснити одну з дій, передбачених частиною другою статті 283 КПК у разі відмови слідчим суддею у продовженні строку досудового розслідування (ч. 7 ст. 295-1 КПК).

Строки вчинення відповідних процесуальних дій (прийняття рішень) зазвичай або чітко визначенні (днями, годинами, поняттям невідкладності) або обмеженні строками досудового розслідування.

Такі строки, знову ж таки в аспекті практики Верховного Суду, належать до категорії строків виконання обов’язку.

З огляду на велику кількість процесуальних дій (рішень), що обов’язково мають вчинятися (прийматися) представниками сторони обвинувачення, на практиці виникають ситуації коли:

дії (рішення) вчиняються (приймаються) з порушенням процесуального строку;
суд (слідчий суддя) мають визначити процесуальні наслідки порушення процесуального строку вчинення такий дій та прийняття рішень.

Алгоритм оцінки наслідків пропуску процесуального строку

Дослідження норм діючого кримінального процесуального законодавства, а також практики його застосування, дозволяє визначити алгоритми оцінки судом (слідчим суддею) наслідків недотримання процесуальних строків у кримінальному провадженні.

Нижче пропонуються варіанти відповідних алгоритмів оцінки.

Варіант 1. У разі встановлення судом факту пропуску процесуального строку, відведеного на реалізацію учасниками їх прав, суд зобов’язаний:

з’ясувати момент спливу процесуального строку;
вирішити клопотання про поновлення процесуального строку;
у разі відсутності підстав для поновлення строку – застосувати процесуальну санкцію у вигляді позбавлення носія права можливості ним скористатися.

Прикладом застосування такого алгоритму є положення п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК, які передбачають, що скарга на рішення, дії, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора повертається слідчим суддею особі, яка її подала, у випадку, якщо скарга подана після закінчення десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Варіант 2. У разі встановлення судом факту пропуску процесуального строку, відведеного на виконання учасниками їх обовʼязків, суд зобов’язаний:

з’ясувати момент спливу процесуального строку;
оцінити чи призвели (призведуть) процесуальні дії, вчиненні (або вчинення яких планується) поза межами процесуального строку, та процесуальні рішення, прийнятті (або прийняття яких планується) поза межами процесуального строку, до обмеження або порушення гарантованих Конституцією та КПК прав інших учасників кримінального провадження, в т.ч. підозрюваного, обвинуваченого, або до погіршення їх становища.

Варіант 2.1 У разі якщо пропуск процесуального строку, відведеного на виконання учасниками їх обовʼязків, не призводить до порушення (обмеження) прав інших учасників кримінального провадження, в т.ч. підозрюваного, обвинуваченого, або до погіршення їх становища, суд:

враховує результати вчинених процесуальних дій (в т.ч. отримані докази) та прийняті процесуальні рішення у кримінальному провадженні;
самостійно вчиняє процесуальні дії та приймає процесуальні рішення поза межами процесуального строку, відведеного на виконання обов’язку.

Прикладом застосування такого алгоритму є наведена вище практика Верховного Суду в питаннях оцінки наслідків пропуску строку на складання протоколу за результатами НСРД, а також строку на звернення до суду із клопотанням про продовження строку запобіжного заходу.

Варіант 2.2 У разі якщо пропуск процесуального строку, відведеного на виконання учасниками їх обовʼязків, призводить до порушення (обмеження) прав інших учасників кримінального провадження, в т.ч. підозрюваного, обвинуваченого, або до погіршення їх становища, суд:

не враховує результати вчинених процесуальних дій (в т.ч. отримані докази з підстав їх недопустимості) та наслідки прийнятих процесуальних рішень у кримінальному провадженні;
не може самостійно вчиняти процесуальні дії та приймати процесуальні рішення (направлені на погіршення становища учасників провадження) поза межами процесуального строку, відведеного на виконання обов’язку.

Прикладом застосування такого алгоритму є наступні статті КПК:

ч. 4 ст. 403 КПК, яка визначає, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається;
ч. 8 ст. 223 КПК, яка визначає, що слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 КПК. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими.

Практичний прикладом застосування алгоритму, що передбачений Варіантом 2.2, є ситуація за якої:

у кримінальному провадженні закінчились строки досудового розслідування після повідомлення особі про підозру;
після закінчення строку досудового розслідування слідчий та прокурор, виконуючи обов’язок, передбачений ст. 279 КПК, повідомили особі про нову підозру.

У даному випадку було порушено строк виконання обов’язку, а тому суд має оцінити чи призвело повідомлення про нову підозру (за додатковими епізодами) до порушення гарантованих Конституцією та КПК прав інших учасників кримінального провадження, в т.ч. підозрюваного, обвинуваченого, або до погіршення їх становища.

У цій ситуації очевидним є те, що мало місце як порушення права підозрюваного на розгляд його справи упродовж розумного строку так і погіршення його становища, що пов’язано із необхідністю захищатися від додаткового обвинувачення, яке було висунуте з порушенням процедури.

Таким чином, слідуючи описаному алгоритму слід дійти до висновку, що процесуальні наслідки повідомлення про нову підозру, що було здійснене після закінчення строку досудового розслідування, є нікчемними, а така підозра не підлягає врахуванню судом (слідчим суддею).

Висновки та відповіді на поставленні запитання

Дотримання наведеної процедури оцінки наслідків порушення процесуальних строків у кримінальному провадженні, яка до того ж базується на актуальній практиці Верховного Суду, дозволить уникнути правової невизначеності та надасть можливість учасникам кримінального провадження передбачати наслідки допущених процесуальних порушень, уникати їх, будувати ефективну стратегію захисту чи обвинувачення.

Щодо поставлених на початку цієї статті запитань, то відповіді на них на мою думку є наступними:

вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень поза межами строків досудового розслідування може призвести до визнання недійсними (недопустимими) результатів таких дій та нікчемності прийнятих рішень за умови, що вчиненні процесуальні дії чи прийняті процесуальні рішення призвели до порушення гарантованих Конституцією та КПК прав інших учасників кримінального провадження, в т.ч. підозрюваного, обвинуваченого, або до погіршення їх становища;
закінчення строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи та у кримінальних провадженнях, що були розпочаті до 16.03.2018, призводить до неможливості вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, які призводять до погіршення становища підозрюваного.